Із поетичного циклу "Світло із темряви"

 

УЧИТЕЛЬСЬКЕ.  

  

Зійшовся в суперечці з СЕРЦЕМ мудрий РОЗУМ:

"Мабуть, суворості замало у тобі!"

Воно ж якраз відчуло, що тим часом

Хтось знову  розчинився у юрбі...

У юності так легко неповторність загубити, 

Багато хто воліє "бути, як усі".

А потім нарікань на долю не злічити:

Не захотіли, не змогли, та вже й не встигли, далебі...

 

І розум намагаєшся із серцем примирити,

Вимогливості із любов'ю компроміс знайти.

Бо ж ловиш на собі юнацькі погляди бентежні -

Допитливі і сповнені довіри й доброти.

 

Бо ти наставниця, досвідчена і здібна,

Тож можеш серцем те відчути й осягти,

Кого й коли підтримати потрібно,

Кому в який момент допомогти.

 

Навчити юних, як знайти в житті орієнтири,

І підшукати у своїй душі такі слова для них,

Щоб зберегти ті ніжні паростки довіри,

Що проростають у серцях палких.

 

Щоб словом гострим, наче виточеним з криці,

Не спонукати юних до зневіри у собі.

Щоб поважати  незрадливо таємниці,

Які зі щирістю сповідують тобі.

 

Зникають сумніви й зневіра пропадає, 

Коли вдається у щасливий час

Почути, як з юнацьких уст  лунає:

"Спасибі, пані вчителько, що нам даєте ШАНС".

 

20.01.2023                          Н.Гавінська